Коли я згадую свої студентські роки, душу переповнюють суперечливі почуття. Не зважаючи на те, що це були найкращі наші роки, роки планування свого майбутнього і його реалізація, все таки була непроста молодість. Навчання на вечірньому факультеті вимагало від нас чималих зусиль, адже це був час боротьби, як кажуть, на два фронти: робота і навчання. Мій день розпочинався о восьмій годині ранку, а закінчувався о двадцять третій. Але для нас це була єдина можливість здобути вищу освіту й водночас працювати. Отже, вдень – завод, а ввечері – навчання.
Пам’ятаю, що на нашій студентській лаві «свіжоспечених» випускників шкіл майже не було, натомість поряд сиділи поважні, як нам тоді здавалось, «дядьки», у яких уже були сім’ї, діти. Приємно згадувати нині й про наших викладачів, які розуміли в яких умовах нам доводилося навчатися, а тому вони не жалкували свого часу, приділяючи на максимум уваги. Стосунки між нами були майже товариськими, адже часто-густо викладачі були, навіть, молодшими за студентів, але вимоги учбової програми для всіх були обов’язковими і ставлення викладачів до всіх студентів було однакове й об’єктивне. Ніхто ні за кого тоді не «просив», не «дзвонив», а всі навчались по мірі своїх здібностей і сил.
Пам’ятаю, що на нашій студентській лаві «свіжоспечених» випускників шкіл майже не було, натомість поряд сиділи поважні, як нам тоді здавалось, «дядьки», у яких уже були сім’ї, діти. Приємно згадувати нині й про наших викладачів, які розуміли в яких умовах нам доводилося навчатися, а тому вони не жалкували свого часу, приділяючи на максимум уваги. Стосунки між нами були майже товариськими, адже часто-густо викладачі були, навіть, молодшими за студентів, але вимоги учбової програми для всіх були обов’язковими і ставлення викладачів до всіх студентів було однакове й об’єктивне. Ніхто ні за кого тоді не «просив», не «дзвонив», а всі навчались по мірі своїх здібностей і сил.