В. Д. Каразей
доцент кафедри
технологія машинобудування
У 1969 році після складних вступних випробувань, а потрібно було скласти іспити із математики (письмово та усно), фізики (усно) та написати твір з української літератури ми стали студентами Хмельницького технологічного інституту побутового обслуговування за спеціальністю «Технологія машинобудування, металорізальні верстати та інструмент». Всього нас було 50 осіб у складі 2-х груп – ТМ-69–1 та ТМ-69–2.
Вчитися було цікаво, щодня ми взнавали щось нове. Добрі слова хочеться сказати про всіх викладачів, що читали нам лекції та проводили практичні заняття, це доценти: Борис Михайлович Куфель, Павло Дмитрович Левашов, Едуард Миколайович Дружинін, Софія Василівна Ковалевська, Павло Дмитрович Новицький.
На третьому курсі ми почали вчити спеціальні дисципліни, тут цікаві лекції проводили доценти Антон Максимович Музичук, Борис Анісімович Кузяєв, Михайло Архипович Фетісов, Анатолій Єгоро-вич Безносов.
Назавжди запам’ятався своєю кипучою енергією фахівець із великим досвідом роботи на Алтайському тракторному заводі доцент Борис Михайлович Орлов, що читав лекції з технології машинобудування. Під час керівництва практикою на Харківському тракторному заводі ми з його допомогою ознайомилися з надзвичайно цікавим підприємством.
Всі дні студентських років є незабутніми. Багато студентів-меха-ніків, зокрема і я, жили у 1-му гуртожитку; практично щоранку нас піднімав на зарядку заступник декана Володимир Мусійович В`язо-вецький, строгий, але завжди справедливий.
Два літа ми працювали у студентському будівельному загоні. Результатом наших робіт став корпус третього гуртожитку та елеватор у Кустанайській області Казахстану.
Багато практичних знань дала практика на Херсонському комбайновому заводі та Харківському тракторному заводі, і через п’ять років ми стали дипломованими спеціалістами та отримали направлення на різні підприємства Хмельницького та України.
Подальшим своїм успіхом я завдячую керівникові свого дипломного проекту, доценту Черменському Герману Петровичу. Прекрасний конструктор, він під час керівництва нашою переддипломною практикою, а в нього нас було четверо окрім мене: Рязанцев Сергій, Політенков Геннадій та Новичков Павло – організував студентське конструкторське бюро, дав нам дуже багато практичних знань у розробці реальних проектів.
А нині наші випускники-механіки 1974 року працюють у різних галузях народного господарства.
М. Мазур та В. Каразей стали викладачами рідної кафедри технології машинобудування, захистили кандидатські дисертації, отримали звання доцента.
Микола Петрович Мазур продовжив свої наукові дослідження та захистив докторську дисертацію, став професором, завідувачем кафедри технології машинобудування нашого університету, деканом факультету. Він є одним з перших розробників системи дистанційного навчання в Україні; під його керівництвом розроблено оригінальну систему цього навчання та створено факультет заочного дистанційного навчання.
Бондаренко А. стала прекрасним конструктором на ОАО «АК Адвіс», Неволько О. керує інструментальним цехом на ПАО «Укре-лектроапарат».
Федчук І. працював головним інженером Городоцького верстатобудівного заводу, а Калінушка В. – провідним конструктором.
Килимник О. – начальник ДП «Подільський експертно-технічний центр» Держгірпромнагляду, старший викладач кафедри охорони праці ХНУ.
Фримерштейн Г. довгий час працює у Хмельницькому політехнічному коледжі заступником директора із навчальної роботи, а в даний час виконує обов’язки директора.
Мала (Кошельник) Е. –власниця мережі магазинів «Орбіта».
Керницький В. (нині покійний) був головним інженером машинобудівного підприємства у м. Летичів.
Є у наших групах і інші втрати, пішли із життя: Гаврилюк В., Савицький В., Хижняк С., Політенков Г., Керницький В. Вічна пам’ять їм!
Традиції механіків продовжують діти наших випускників, багато з яких обрали цю спеціальність. Так, син В. Савицького Юрій захистив кандидатську дисертацію із машинознавства та став доцентом кафедри технології машинобудування ХНУ.